Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року Справа № 914/335/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В., Цвігун В.Л.за участю представників: ТзДВ "Будівельні матеріали" розглянув касаційну скаргу Снігур В.Ф. приватного підприємства "Укрінвесткапітал"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 рокуу справі№ 914/335/14 господарського суду Львівської областіза позовомприватного підприємства "Укрінвесткапітал"до товариства з додатковою відповідальністю "Будівельні матеріали"; приватного підприємства "Укрбудіндустрія"простягнення заборгованості 56 188, 00 грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.03.2014 р. (суддя Деркач Ю.Б.) позовні вимоги Приватного підприємства "Укрінвесткапітал" до відповідачів Товариства з додатковою відповідальністю "Будівельні матеріали" та Приватного підприємства "Укрбудіндустрія", про стягнення заборгованості в сумі 56 188,00 грн. задоволено частково.

Вирішено стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Будівельні матеріали" на користь Приватного підприємства "Укрінвесткапітал" 56188,00грн. основного боргу та 1827,00грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Суд дійшов висновку про невиконання першим відповідачем зобов'язання з оплати за поставлений згідно договору № 3 від 29.04.2013 р. товар, тому задовольнив позові в частині стягнення з першого відповідача заборгованості; щодо вимог до другого відповідача про солідарну відповідальність за порушення зобов'язання суд дійшов висновку про відмову в позові, оскільки претензія до другого відповідача як поручителя направлена з порушенням визначеного договором строку, тому поруку слід визнати припиненою.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 р. (судді: Костів Т.С., Желік М.Б., Марко Р.І.) рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2014 р. скасовано.

Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Апеляційний господарський суд зазначив про неврахування судом першої інстанції не тієї обставини, що відповідач - 1 зареєстрований у Тернопільській області, а відтак, вимоги до вказаного суб'єкта територіально підсудні господарському суду Тернопільської області; апеляційний господарський суд встановив, що позивач (ПП "Укрінвесткапітал") та Відповідач-2 (ПП "Укрбудіндустрія") знаходяться за однією юридичною адресою (м.Львів, вул. Володимира Великого, 16), єдиним керівником Позивача та Відповідача-2 є одна і та ж особа ОСОБА_6, подібні договори поруки укладались вказаною організацією неодноразово, що підтверджується копіями відповідних судових рішень, тому на підставі ст. 83 ГПК України апеляційний господарський суд скористався своїм правом та визнав недійсним повністю договорів поруки №30/06/13-1 від 30.06.2013р., як такий, який суперечить законодавству.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування та порушення норм матеріального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції визнав договір поруки недійсним неправомірно, порушивши вимоги ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки обізнаність боржника про наявність поруки не впливає на чинність договору, а також не враховано, що рішенням господарського суду Львівської області від 09.09.2014 в позові про визнання договору поруки відмовлено, тому існує інше судове рішення, висновки якого щодо чинності договору поруки не відповідають висновках оскаржуваної постанови; суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку щодо підсудності спору, тому невірно застосував норми ст. 15 ГПК України, оскільки позивач вправі був звернутися з позовом до одного з відповідачів, які є солідарними боржниками у зобов'язанні, забезпеченому порукою.

ТДВ "Будівельні матеріали" у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів скаржника заперечив з тих підстав, що договір поруки не відповідає вимогам закону, оскільки не був скріплений печаткою; на момент звернення з позовом припинив свою дію у зв'язку із строком дії, рішення господарського суду Львівської області від 09.09.2014 не набуло чинності у зв'язку з апеляційним оскарженням, тому вважає, що висновки апеляційного господарського суду відповідають встановленим обставинам та просить залишити постанову апеляційної інстанції без зміни, а у задоволенні скарги відмовити.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.04.2013р. між позивачем ПП "Укрінвесткапітал" та відповідачем-1 ТзДВ "Будівельні матеріали" укладено Договір №3, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язувався поставити тонкі відходи вуглезбагачення, а відповідач прийняти та оплатити їх.

На виконання умов вказаного договору №3 від 29.04.2013р. позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується копіями видаткових накладних: №9 від 06.05.2013р., №4 від 07.05.2013р., №5 від 14.05.2013р., №6 від 20.05.2013р., №34 від 10.06.2013р., №35 від 18.06.2013р., №36 від 20.06.2013р. на загальну суму 56188,00грн. та актом звірки взаморозрахунків, долученими до матеріалів справи.

З матеріалів справи вбачається, що ТзДВ "Будівельні матеріали" порушило умови договору № 3 від 29.04.2013р. та не розрахувався з позивачем за поставлений товар. В результаті цього заборгованість відповідача перед позивачем становить 56188 грн., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.

Визнаючи справу не підсудною господарському суду Львівської області, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач - 1 зареєстрований у Тернопільській області, а відтак, вимоги до вказаного суб'єкта територіально підсудні господарському суду Тернопільської області.

При цьому, суд апеляційної інстанції, встановивши, що 30.06.2013р. між позивачем ПП "Укрінвесткапітал" та відповідачем-2 - ПП "Укрбудіндустрія" був укладений договір поруки №30/06/13-1, відповідно до якого відповідач-2 - ПП "Укрбудіндустрія" поручився перед позивачем ПП "Укрінвесткапітал" за виконання обов'язку на суму 56188 грн. за договором поставки тонких відходів вуглезбагачення № 3 від 29.04.2013р., укладеного між позивачем ПП "Укрінвесткапітал" та відповідачем-1 ТзДВ "Будівельні матеріали", визнав його недійсним з підстав його невідповідності вимогам ст.ст. 3, 203, 215 ЦК України.

Скасовуючи рішення суд апеляційної інстанції вказав на не врахування посилання відповідача - 1 на те, що відповідач - 2 не має відношення до зобов'язань відповідача - 1 перед позивачем, а також на неповне з'ясування обставин укладення такого договору поруки, що вплинуло на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Касаційна інстанція не погоджується з висновками та мотивами апеляційного господарського суду, та вважає, що вони постановлені з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на наступні мотиви.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідач додаткових доказів не подав і суду апеляційної інстанції, не обґрунтовував неможливості подання таких доказів суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір поруки був укладений з метою штучної зміни територіальної підсудності, єдиним керівником Позивача та Відповідача-2 є одна і та ж особа ОСОБА_6, такі договори (поруки) з аналогічною метою укладались вказаною організацією неодноразово, що підтверджується копіями відповідних судових рішень.

Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Як роз'яснено в п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Разом з тим, при визнанні недійсним договору поруки апеляційний господарський суд не навів обгрунтованих мотивів для висновку про невідповідність договору вимогам закону.

Дійшовши висновку, що єдиним керівником Позивача та Відповідача-2 є одна і та ж особа ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції не обгрунтував таких тверджень.

Зокрема, із встановлених матеріалів справи вбачається, що договір поруки від 30.06.2013 № 30/06/13-1 підписано ОСОБА_7 із сторони ПП "Укрбудіндустрія" та ОСОБА_8 із сторони ПП "Укрінвесткапітал".

При цьому, витягом з ЄДРЮОтаФОП встановлено, що ОСОБА_7 є засновником ПП "Укрбудіндустрія", тоді як засновником ПП "Укрінвесткапітал" виступає ОСОБА_6.

Інших обставин, які б свідчили про обгрунтованість висновку суду щодо однієї і тієї ж особи, яка вчинила договір поруки, судом апеляційної інстанції не наведено, якими доказами керувався суд апеляційної інстанції при ухвалені такого висновку не встановлено.

Зазначаючи, що оспорюваний договір поруки укладався з метою зміни підсудності спору, суд вказав на неодноразовість таких дій учасника договору, а також, визнав, що мета змінити підсудність спору та спрямованість на це умислу сторони є неправомірною.

Касаційна інстанція зазначає, що встановлення наявності неправомірного наміру у сторони (сторін) договору означає, що вона (вони) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати неправомірність угоди і протиріччя її мети інтересам іншої сторони і хотіли або свідомо допускали настання неправомірних наслідків.

При цьому, важливим є те, що переслідуючи відповідну мету, у сторони договору повинен був бути прямий намір заподіяти шкоду та порушити інтереси іншої сторони, інших осіб.

Касаційна інстанція не погоджується з наведеними апеляційним господарським судом мотивами в обґрунтування визнання договору недійсним, та вважає, що питання створення штучної підсудності хоча і може розлядатися в площині зловживання стороною процесуальним правом, однак не впливає на чинність розглядуваного договору поруки, тим більше, що умови договору не мають стосунку до питання визначення підсудності.

Слід враховувати, що за змістом норм ст. 15 ГПК України позивач вправі визначити підсудність спору з множинністю осіб на стороні відповідача за своїм вибором.

Висновок же апеляційного господарського суду, що вчинення оспорюваного договору поруки передбачало залучення іншого учасника судового процесу з метою штучної зміни підсудності спору, тобто не допустити розгляду спору за місцезнаходженням першого відповідача, носить суб'єктивний характер.

При цьому, суд касаційної інстанції визнає, що апеляційний господарський суд не навів конкретних правових мотивів із зазначенням певних норм, яким суперечить оспорюваний договір, не мотивував як уможливлення альтернативної підсудності спору порушує права та інтереси будь-кого з учасників спору, держави чи суспільства, не обґрунтував які неправомірні наслідки досягнуто визнаною судом неправомірною метою зміни підсудності.

Відповідно до пункту третього ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Зважаючи на викладене та вимоги ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду суду апеляційної інстанції.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 р. у справі № 914/335/14 господарського суду Львівської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун